Допомога учням

                                                            Історія  та  мистецтво  дизайну

      Мистецтво дизайну – одна з найважливіших сфер сучасної художньої культури. Це специфічна форма художнього відображення й пізнання світу. Методи дизайну поєднують споживацькі та естетичні якості предметів і об'єктів, призначених для безпосереднього використання людиною, з їх оптимального структурою, технологією виготовлення, активно впливають на вирішення таких проблем як функціонування виробництва й споживання, комфортне існування людей у предметному світі, відображає матеріальну й духовну діяльність людини, політичні, економічні, соціальні та науково-технічні умови цієї діяльності. Інформація про предмет впливає на зір, емоції, дає можливість конкретно сприйняти якості предмету.
   Метою пропонованої статті є викладення матеріалу для вступних бесід про дизайн, формулювання основних понять його сутності, історії та використання у 1-7 класах.
   Дизайн зародився за часів розвитку матеріальної культури й знаходиться в постійному розквіті завдяки своїм двом функціям: утилітарній та естетичній. Предмети, що оточують нас, не лише наділені естетичними цінностями, але й виконують практичне завдання. Людина завжди надавала великого значення таким якостям предмета як форма, основний колір та оздоблювальні елементи. Праця й мистецтво первісної людини були нероздільними, являючи собою єдиний життєвий процес. Прикраси для неї мали глибокий практичний зміст – вони були такою ж мірою утилітарними, як сам предмет і різниці між красою й корисністю не існувало.
   Дизайн-освіта на сучасному етапі є основою для створення нових проектів у художньому конструюванні, які використовуються на уроках образотворчого мистецтва. Дизайн у перекладі з англійської означає "проектувати", "креслити", а також "план", "рисунок".
   Поняття "дизайну" – різновиду художньо-проектної діяльності − охоплює створення промислових виробів і раціональне формування цілісного предметного середовища. Дизайн – це один із видів образотворчого мистецтва, що створює та формує світ речей "від голки до літака". Освіченість у галузі дизайну стала зараз важливим елементом культури людини. Сучасний дизайн має багато спеціалізованих напрямків: дизайн меблів, промисловий дизайн, декоративнооформлювальний дизайн.
   Причини виникнення й позиції щодо терміну "дизайн" розбігаються. Одні дослідники вбачають сутність дизайну лише в зв’язку з організацією форми, вважаючи, що він зародився ще в давні часи. Інші вважають, що поява дизайну була обумовлена необхідністю регулювати виробництво й споживання. Причиною й часом виникнення вважають кризу 20-30-х років XX століття. Саме тоді термін "дизайн" набуває розповсюдження. Дизайн як дисципліна з проектування пов’язаний із розвитком індустріального виробництва.
   У XX ст. народжується нова форма художньої творчості в промисловості – художнє конструювання, поява якого була обумовлена різними умовами та цілями виробництва. Одним із перших художників-конструкторів у промисловості був І. Беренс, який працював над покращенням зовнішнього вигляду продукції.
   Важливим явищем у становленні художнього конструювання та дизайну була діяльність німецької школи "Баухауз", створеної в 1919 р. німецьким архітектором В. Гропіусом, який розробив єдину систему освіти для художників-конструкторів Німеччини та Росії (1918-1930 рр.). "Баухаузівці" проектували для промисловості, й деякі проекти були втілені у виробництво, але, в цілому, їх практична діяльність не вплинула на виробництво. "Баухауз" виступив лише ідейною течією, противником комерційного дизайну.
   "Баухаузівці" намагалися поєднати мистецтво з промисловістю, створити цілісне художнє середовище в результаті виховання універсально-розвинутої людини, що виступає незалежним індивідом у промисловості. Проіснувавши до 1933 р, школа "Баухауз" відіграла значну роль у розвитку дизайну, що виник на промисловій основі. [1: 120]
   На початку 20-х років у Росії створюються Вищі художньо-технічні майстерні. У 1923-1925 роках теорія виробничого мистецтва розповсюджується на всі види художньої діяльності: виконуються проекти нових меблів, розробляються нові принципи організації побуту. Російські виробники та конструктивісти мали значний вплив на західне мистецтво, й особливо дизайн. Кращі надбання та принципи російських майстрів лежать в основі дизайнерської діяльності усього світу.
   Дизайн, як масове явище, виник у США в результаті світового кризового стану економіки 1929 року, незважаючи на те, що ідейні центри матеріально-художньої культури були в Німеччині та Росії.
   Саме криза змусила монополії звернутись до художників-конструкторів як до засобу стимулювання продажу своєї продукції. Таким чином, зародження комерційного дизайну пов’язане з економічною політикою монополій. Потреба останніх була не в дизайні, а в необхідності зміни зовнішньої форми предметів. Початок дизайнерської діяльності в 30-х роках співпадає з розвитком авіації, нові форми асоціювалися з технічним прогресом. Намагання надати удосконаленої форми предмету вимагало усунення зайвих деталей, лаконізму, цілісності. Це було вигідним підприємству, покращувало зручність користування виробом, бо спрощувало його виробництво, а отже, собівартість.
   Сучасний дизайн має на меті перетворення предметного середовища людини у відповідності до нових потреб. Крім художнього конструювання промислових виробів і покращення умов побуту дизайн вирішує завдання психологічного комфорту людини.
   Із досвіду роботи вважаємо, що під час практичної діяльності, яка є домінантою уроку образотворчого мистецтва, діти відтворюють своє власне бачення дійсності, передають різними засобами (формою, кольором, лінією) свій емоційний стан, залучаючи процеси мислення, даючи простір дитячій уяві, фантазії.
   В основі дизайну лежать також математичні елементи, фігури, які є невід’ємною його частиною у створенні нових предметів та їх оформленні Певні елементи, які застосовуються в оздобленні предметів, речей, архітектурних споруд є математичними позначеннями.
   ♦ Точка – в просторі й часі, де звершився акт творення, вона є осереддям найбільшої сили (максимуму сакральності). Ми називаємо її "Центром світу". Космічні уявлення, пов'язані з цими координатами, програмують схему розгортання всього наявного в просторі й часі.
   ♦ Хрест – ключ до небес, один із найпоширеніших символів у міфологічних і релігійних системах різних континентів Землі. Він символізує вищі сакральні цінності, наголошує ідею центру та основних напрямків, що йдуть від центру, визначають у ньому лінії та напрямки зв’язків і залежностей. Хрестовий орнамент, виконаний із будь-якого матеріалу, охороняє людину. Ідею, "хресного" вибору відображено в християнстві.
   ♦ Спіраль – символ енергії в природі, шлях до себе. Дуже часто є основою всієї композиції.
   ♦ Коло – елемент символіки, що виражає систему єдності, безкінечності, завершеності, найвищої досконалості.
   ♦ квадрат – міфоепічний символ, що має особливості геометричної фігури, пов’язаний ідеями, число 4 символізує абсолютну рівність, простоту, порядок, істину, землю, мудрість.
   ♦ Трикутник – основний символ числа 3 – триєдина природа Всесвіту: небо, земля, людина; батько, мати, дитина; людське тіло, душа, дух.
   Важливу роль і значення у створенні дизайну відіграють симетрія та асиметрія.
   Дизайнерські вміння учні можуть проявити в темах розділу "Декоративно-прикладне мистецтво" ("Ескіз орнаменту для вишивання рушника та сорочки", "Композиція "Вазон", "Традиційні писанки").
   Велику увагу приділяють і визначають у створенні орнаменту золотому перетину – це співвідношення двох нерівних відрізків за якого менший відрізок відноситься до більшого, як більший до цілого. Золотий перетин, як вид гармонійних пропорцій, відіграв важливу роль у класичній архітектурі й спостерігається в природі. У композиції спостерігається золотий перетин – гармонійна пропорція, у математиці – це рівність між двома відношеннями чотирьох величин: а:в=в:с (а, в, с – відрізки).
   Геометричний розв’язок задачі ділення відрізка в пропорції золотого перетину розроблений ще в давнину й не перестав цікавити математиків світу. Уже в далекому минулому було створено чимало споруд, будівники яких запозичили геометричні форми. Античні архітектори вчили закони пропорції, логічного розподілу об’ємів будови, підпорядкування другорядного головному, правильного співвідношення розмірів деталей, але не знали найістотнішого – законів формоутворення, таємниць самоконструювання.
   У наш динамічний час виникла об’єктивна можливість використання елементів живої природи в штучно створених технічних формах. Тепер відоме найістотніше – закони формоутворення, таємниці самоконструювання живого світу. Причинами особливої уваги дизайнерів до законів формоутворення в живій природі є художнє конструювання як особливий вид мистецтва, що має безпосередній зв’язок із матеріальним виробництвом, перед яким, по-перше, завжди була проблема економії матеріалів, сили та часу в виробництві, а по-друге – завдання досягнення оптимальних зручностей та естетичної цінності речі. Наприклад, під час вивчення тем "Ескіз чайного чи кавового сервізу", "Дизайн екстер’єру архітектурних споруд", "Святкове оздоблення житла українців", "Прикраса, сувенір "Диво природи", "Ескіз декоративної решітки" учні застосовують дизайнерські знання.
   Закони мінімуму в живій природі зумовлені органічною доцільністю існування. У дизайні існують математичні закономірності. Числова послідовність 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, ... в математиці одержала назву "ряд Фібоначчі". У цій послідовності кожний наступний член дорівнює сумі двох попередніх (1+1=2; 1+2=3; 2+3=5; 5+3=8 і так далі) [2].
   Першим хто помітив зв'язок між рядом Фібоначчі та ростом рослин, був німецький математик XVII ст. Йоган Кеплер. Цей метод застосовують в оформленні екстер'єрів споруд та інтер'єрів приміщень способом мозаїки. Його ще називають метод "соняшника".
   Природа зробила "інженерні розрахунки", наприклад бджолиний стільник. Він складається з незчисленної кількості шестикутних призм, розташованих паралельними рядами. Саме перед нами є ідеальна модель місткої монолітної конструкції, секрет якої полягає в найраціональнішій будові воскових чашечок. Разом з учнями на уроках встановлюємо, що аналогічна шестикутна форма забезпечує найбільшу місткість при найменших витратах будівельного матеріалу.
   Математика та біоніка відкривають великі можливості в художньому конструюванні. Працюючи в співавторстві з архітекторами, інженерами, технологами, художник-конструктор уважно вивчає форму природних аналогів, їхні пропорції, розподіл мас, доцільність та раціональність зовнішньої будови і на цій основі створює нові предметні форми. За допомогою формоутворюючих ліній відбувається поступове перетворення природної форми в технічну при одночасному збереженні образу аналога. Так, на уроці "Дизайн. Трансформація та моделювання форми предметів на основі природних форм" учні виконують нариси різних природних форм і трансформують їх за методами біодизайну в технічну конструкцію, дотримуючись такої послідовності:
   1. Аналіз природної форми.
   2. Перетворення природної форми в технічну (за допомогою формоутворюючих ліній).
   3. Ескізи загальної форми виробів різними графічними матеріалами.
   Сенс дизайну не слід розуміти надто обмежено – тільки як просто конструювання побутової речі або організації інтер’єру. Дизайн – це безперервний процес оптимальної організації людського життя в естетичному й практичному відношенні. Ефект від такого виду діяльності активно впливає на розвиток усього суспільства виграє, по-перше, економічно, оскільки досконалі засоби виробництва (машини, механізми, техніка тощо) роблять працю більш продуктивною; по-друге – естетично, людина яка прагне жити в гармонійному середовищі стає художником – безпосереднім творцем естетичних цінностей.

ПОНЯТТЯ КОМПОЗИЦІЇ

Композиції... не можна навчитись доти, 

доки художник не навчиться спостерігатиі помічати цікаве й важливе.  

(Крамской)

Поняття «композиція» існує з давніх-давен. В римському праві воно означало примирення сторін, що сперечаються, або протиставлення бійців на спортивній арені. Термін «композиція» в перекладі з латинського (compositio) означає співставлення, складання, співвідношення сторін і поверхностей, частин між собою, які разом взяті, складають (компонують) певну форму. Це побудова твору мистецтва тощо. В широкому розумінні термін «композиція» застосовується в різних видах мистецтва (література, театр, кіно, музика, образотворче мистецтво, архітектура і т. д.). Сполучення частин, складання елементів в певному порядку, їх взаємозв’язок, що переходить в гармонію цілого, ми спостерігаємо в рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка являє собою гармонійно завершену композицію. В природі найбільш характерними і часто зустрічаючимися композиційними закономірностями є цілісність, симетрія і ритм. Цілісність проявляється в будові, конструкції предмета, симетрія — в рівновазі, схожості лівої і правої частин об’єкта, ритм — в повторюваності одного або декількох елементів через певний проміжок. Для симетрії характерний відносний спокій, рівновага частин, ритму властива велика або менша ступінь руху. Симетричні в основі своїй квіти, які складаються з пелюсток і листків, розміщених частіше в ритмічному порядку на стеблі або гілці. Композиційні початки (цільність, симетрія, ритм), в великій кількості існують у світі природи, зустрічаються також у мистецтві, звісно, в особливому, специфічному вигляді. Людина, створюючи різні предмети, спирається на форми, створені природою, і в якійсь мірі копіюючи її. Оскільки людина творить за законами краси, то вона намагається робити речі гарними, привабливими, які несуть в собі естетичні якості поряд з користю, зручністю цих речей. Таким чином, в своїй творчій діяльності людина намагається поєднати утилітарне з естетичним. Тому, наслідуючи природу, мі не тільки відображаємо принципи будови органічної і неорганічної природи, але творче переосмислюємо їх, робимо відбір найбільш виразного для даного явища, предмета, факту реального життя. З допомогою композиції, створеної на основі такого відбору, творіння рук людських впливають на почуття людей, навіюють їм певні ідеї і уявлення, виражені через художні образи. Композиція властива всім видам мистецтва. Композиційні основи лежать в архітектурних будівлях, в музичній п’єсі, або опері, в оповіданні, романі або вірші, в скульптурі або картині, в театральній постановці або кінофільмі. Принципи єдності або членування, симетрії і ритму проявляються в різних видах мистецтва по–різному. Наявність одних і тих же закономірностей в художніх творах дозволяє досягти синтезу мистецтв — їх органічного поєднання, скажімо, в архітектурно-скульптурному ансамблі, в театральній постановці, в оформлені інтер’єра і т. д. Яскравий приклад композиційного синтезу являє собою театр, де поєднується драматургія, майстерність акторів і режисера, декоративний живопис, музика. Від взаємодії всіх елементів спектаклю залежить сила його емоційного впливу на глядача. Визначення поняття «композиція» в образотворчому мистецтві ми можемо знайти в енциклопедичних словниках і мистецтвознавчій літературі. Наприклад, в енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона композиція визначається як перенесення в картину або малюнок тих ліній, форм і образів, які ще не чітко малюютьсяв уяві художника, і складання з них, за допомогою засобів і технічних прийомів, властивих його галузі мистецтва, органічного цілого, точно виражаючого задуманий ним зміст. Далі йде мова про неможливість встановити точні правила композиції, так як уявлення про характер композиції змінюється історично, залежить від соціального строю, від завдань, які ставляться перед мистецтвом. Композиція — головний, організуючий компонент художньої форми, що надає твору єдність і цілісність, підпорядковуючий його елементи один одному і цілому. Закони композиції, що складаються в процесі художньої практики, естетичного пізнання дійсності, і є в тій чи іншій мірі відбиттям і узагальненням об’єктивних закономірностей і взаємозв’язків, явищ реального світу. Ці закономірності і взаємозв’язки виступають в художньо перетвореному вигляді, до того ступінь і характер їх перетворення і узагальнення пов’язані з видом мистецтва, ідеєю й матеріалом твору. В пластичних мистецтвах композиція об’єднує часткові моменти побудови художньої форми (реальне або ілюзійне формування простору і об’єму, симетрія й асиметрія, масштаб, ритм і пропорції, нюанс і контраст, перспектива, групування, кольорове рішення і т. д. ). Композиція організовує як внутрішній простір твору, так і його співвідношення з навколишнім середовищем і глядачем. Термін «композиція» використовується і для позначення багатофігурної картини і скульптурної групи. В вузько професійному плані композицією часто називається навіть етюд, виконаний з натури. В деякій мірі таке визначення правомірне, так як цільність і виразність натурного етюду залежить від вміння художника обрати мотив і вигідну точку зору на зображуване, розмістити всі елементи в даному розмірі й форматі, виділити головне кольором і тоном. До твору, створеному на основі зорової пам’яті, за уявою, накладемо термін «витвір», що прийнятий в академічній школі, де учні виконують композиції на задану тематику, частіше всього міфологічну або біблійну. Отже, композиція — це, з одного боку, творчий процес створення твору мистецтва від початку до кінця, від появи задуму до його завершення, з іншого боку — своєрідний комплекс засобів розкриття змісту картини, заснований на законах, правилах і прийомах, службовців найбільш повному, цілісному і виразному рішенню задуму. Іншими словами, композиція є зосередження ідейно-творчого початку, що дозволяє автору твору мистецтва цілеспрямовано організувати головне і другорядне і домогтися максимальної виразності змісту і форми в їхній образній єдності. Говорячи про роль композиції в образотворчому мистецтві, випливає насамперед виділити основні, загальні закони композиції. Їх не треба плутати з правилами й прийомами, що також мають важливе значення в розробці пластичного мотиву, образотворчого «зерна» сюжету. Правила і прийоми, за словами Е. А. Кібрика, є лише композиційною технікою. Ця техніка розвивається, збагачуючи творчою практикою нових поколінь художників. Художні школи різних країн і епох створювали свої прийоми, що відповідають задачам мистецтва свого часу. Одні прийоми композиції втрачали своє значення разом зі зникненням ідейних концепцій, що їх породили. На зміну віджилим прийомам приходили інші, котрі породжувалися новими задачами, що ставали перед мистецтвом. Багато правил і прийоми діють з успіхом у творчості художників багатьох поколінь й дотепер. Загальних законів композиції необхідно дотримуватися при створенні добутку будь-якого жанру. Застосування того чи іншого правила прийому залежить від жанру, виду мистецтва і, звичайно, від уміння автора професійно розпоряджатися образотворчими засобами. Аналізуючи розвиток композиції в історичному аспекті і як спеціальної навчальної дисципліни, можна побачити, що на цей предмет завжди впливали композиційні знахідки великих майстрів. Природно, ці досягнення знаходили висвітлення й у практиці викладання образотворчого мистецтва. Композиція як навчальний предмет з'явилася значно пізніше ніж такі дисципліни, як малюнок і живопис. Спочатку композиція прирівнювалася до створення картини на біблійні, міфологічні, пізніше на казкові й вільні теми. Відставання композиції як навчального предмета зв'язане з тим, що малюнок завжди був і залишається основою основ образотворчої грамоти, без цієї бази неможливо творчий розвиток художника. Створення же творів мистецтва визнавалося довгий час справою сугубо індивідуальною, дуже складною, доступною обмеженому колу учнів. Художники-педагоги вважали, що їхня головна задача — навчити малювати й писати фарбами, і як підсумок навчання пропонували учням скласти ескіз, а на основі його і картину. Звичайно, виходячи зі свого особистого творчого досвіду, педагоги давали випускникам школи якісь загальні вказівки, але створення картини не виділялася чітко в окремий освітній предмет. Більш пізніше формування композиції як самостійної навчальної дисципліни обумовлено також і тим, що процес твору створення добутку дійсно дуже складний, він являє собою свого роду творчий феномен, це багато в чому інтуїтивне явище, що слабко піддається вивченню. У даний час композиція як навчальний предмет знаходиться, можна сказати, у стадії становлення й розвитку, хоча цілий ряд закономірностей її відомий уже давно, про що говорять добутку відомих майстрів і їхнього висловлення про мистецтво.  Художнє утворення, що встало на шлях вивчення законів реалістичного мистецтва, викликало до життя курс композиції і висунуло одночасно вимоги до відновлення методу викладання всіх навчальних дисциплін. Недооцінка, а часом і заперечення необхідності композиції як навчального предмета, особливо в період формування радянської художньої школи (20—30-і роки), гальмували творчий розвиток молодих художників. Нерідко й зараз зустрічаються педагоги, що вважають головним у творчості інтуїтивний початок, «осяяння». Практика довела необхідність навчання композиційним навичкам як починаючих художників, так і викладачів образотворчого мистецтва [34, 9]. Курс композиції включений у навчальні плани всіх художніх училищ і інститутів. Випускники художньо-педагогічних середніх і вищих навчальних закладів здобувають одночасно спеціальність художника й викладача. Поряд із спеціальними дисциплінами (малюнок, живопис, композиція) вони вивчають методику навчання основам образотворчої грамоти, у тому числі й композиції. На художніх спеціальностях університетів курс композиції ставить за мету поряд із розвитком творчих здібностей студентів вивчення об'єктивних закономірностей композиції, засобів, прийомів і правил правдивого відображення дійсності в образній формі. Пізнавши основні закони композиції, студенти одержують ключ до аналізу і глибокого розуміння добутків різних видів і жанрів мистецтва. Це необхідно кожному вчителю образотворчого мистецтва, так як по характері своєї діяльності художник-педагог повинен знати специфіку образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Курс композиції має велике значення для розвитку образного мислення школярів, підготовки їх до самостійної творчої й педагогічної роботи. Не менш важливо це для виховання особистості учнів, формування їх, світогляду і суспільних, ідейних устремлінь. Курс включає практичні заняття і теоретичні бесіди. На практичних заняттях зважується задача формування в дітей здібностей до творчої роботи. Вони учаться спостерігати життя, бачити в ньому типове, гідне відображення в мистецтві. Саме великий запас вражень, систематичні замальовки, начерки, етюди будуть тим матеріалом, що дозволить їм глибоко, і серйозно займатися розробкою сюжетів, мотивів, знайдених у підсумку спостережень життя. Виховання в учнів звички робити натурні замальовки, начерки, етюди з можливим прицілом на їхню подальшу розробку в композиційних завданнях — одна з важливих задач формування естетичного сприйняття. Програмою передбачене виконання ескізів композицій на різні теми в залежності від виду й жанру образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Теоретичні основи курсу, у тому числі основні закони, правила, прийоми й засоби композиції, засвоюються студентами як на практичних заняттях, так і на спеціальних бесідах. Теоретичні питання композиції, зрозумілі й закріплені в процесі придбання практичних навичок, украй необхідні студентам — майбутнім викладачам образотворчого мистецтва, оскільки вони повинні не тільки учити дітей малюванню, але і розвивати в них творчі здібності, виховувати їх естетично. Відповідно до програми майбутні вчителі аналізують композиційні прийоми й засоби, використані видатними російськими, українськими і закордонними художниками-реалістами. Для закріплення знань і умінь за курсом композиції учні виконують домашні завдання у виді натурних начерків, етюдів, що дає можливість зібрати матеріал, необхідний для подальшої роботи над композицією, над створенням художніх творів. Композиція як навчальний предмет тісно зв'язаний з такими спеціальними дисциплінами, як естетика, малюнок, живопис, історія мистецтва. Естетика є методологічною основою, що дозволяє розкрити загальні закономірності мистецтва, у тому числі й композиції. Займаючись малюнком чи живописом, учень мимоволі звертається до основ композиції. І це зрозуміло: будь-яке зображення треба обмірковано розташувати на картинній площині, прийнявши до уваги її розмір і формат (відношення сторін по вертикалі й горизонталі). Без знання історії мистецтв неможливо по-справжньому зрозуміти значення й роль композиції, малюнка, живопису. Володіючи цими образотворчими засобами, діти глибоко аналізують історію мистецтва й окремі добутки майстрів, пізнають специфіку малюнка, картини, скульптури і т.д. При вивченні історії мистецтва вони проникають у таємниці майстерності, творчу лабораторію великих художників. Вивчаючи їхні добутки учні приходять до визначених висновків, узагальненням, виявляють закономірності, зокрема, в області композиції. Освоївши основні закони композиції, вони будуть впевненіше підходити до рішення власних творчих завдань.Отже, вищезгадані навчальні дисципліни тісно зв'язані між собою і впливають на розвиток композиційних навичок у школярів.